Подкасти розвідки

Осінь 1973 року. Торонто, Канада. Понад тисяча делегатів з усього світу – від США та Європи до Австралії й Південної Америки – збираються на II Світовий Конгрес Вільних Українців. На порядку денному: боротьба за відновлення незалежності України, захист дисидентів та викриття радянського імперіалізму.У цей же час у далекій Москві та Києві в кабінетах КДБ розробляють цілу серію спецоперацій, щоб не допустити єдності української діаспори, посварити її лідерів, залякати канадських урядовців і навіть... зірвати засідання фейковим замінуванням.Сьогодні ми відкриваємо раніше не відомі розсекречені документи архіву Служби зовнішньої розвідки України про те, як КДБ намагався підірвати Світовий Конгрес Вільних Українців.

Мюнхен, 12 жовтня 1957 року. В під’їзді будинку наКрайтмайрштрассе агент КДБ Богдан Сташинський убиває отрутою одного з ідеологів українського націоналістичного руху – Лева РЕбета.

Але в тіні цієї трагедії довго залишалася інша, неменш небезпечна операція радянських спецслужб. Оперативна розробка його дружини,яка мала неабияку харизму, вищу юридичну освіту, блискуче логічне мислення танепоступливу принциповість.

Сьогодні ми відкриваємо розсекречені матеріали архівуСлужби зовнішньої розвідки України про Дарію РЕбет. Вона була єдиною жінкою – членом Головного Проводу ОУН. А у секретних кабінетах МДБ та КДБ СРСР оперативній справі на неї дали вельми промовисту назву – «Оса».

Сьогодні ми поговоримо про людину, яка залишалася в тіні одного з найвідоміших діячів українського визвольного руху — Євгена Коновальця. Йдеться про його брата — Мирона Коновальця.

На відміну від Євгена, який фігурує у сотнях документів і агентурних звітів НКВС, про Мирона збереглося значно менше інформації. Але не тому, що він був менш важливим. Навпаки — його роль у діяльності УВО та ОУН була вагомою, хоча й непублічною.

І лише нещодавно, завдяки документам із архівів Служби зовнішньої розвідки України, вдалося трохи краще зрозуміти його життя та діяльність.

Дякуємо за підтримку у записі цього подкасту Українсько-данському молодіжному дому.

Уявіть собі: весна 1971 року, Велика Британія. Концертні зали заповнені глядачами, на сцені — ансамбль пісні і танцю Київського військового округу.

Але за межами залів — зовсім інша атмосфера. Пікети. Листівки. Гасла. І навіть арешти.

Для багатьох британців це стало повною несподіванкою: чому українські емігранти масово протестують проти, здавалося б, культурного заходу?

Відповіді почали з’являтися у британській пресі. А згодом — і в розсекречених документах архівів Служби зовнішньої розвідки України.

Дякуємо за підтримку у записі цього подкасту Українсько-данському молодіжному дому.

Сьогоднішня історія – про людину, ім’я якої знає кожен, хто цікавиться українською історією. Але навіть через десятиліття після його смерті навколо нього залишалося більше запитань, ніж відповідей. Йдеться про Михайла Грушевського.

У розсекречених архівах Служби зовнішньої розвідки України знайдені документи, які показують: радянські спецслужби – нквс, а згодом кдб – уважно стежили за Грушевським упродовж усього його життя. І навіть після смерті. Ба більше – до обставин його загадкової смерті вони поверталися через понад 20 років після події, яка сталася 24 листопада 1934 року.

Дякуємо за підтримку у записі цього подкасту Українсько-данському молодіжному дому.

Cьогодні ми згадаємо одного з найвизначніших українських письменників XX століття – Уласа Самчука. Людину, яку називали «українським Гомером» і «літописцем Волині». Але й людину, яку Кремль боявся настільки, що запустив проти нього цілу спецоперацію КДБ, аби він ніколи не став лауреатом Нобелівської премії.

Чому так? На це питання надають відповідь документи із архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України.

Дякуємо за підтримку у записі цього подкасту Українсько-данському молодіжному дому.

Архітектор. Міністр. Ректор. Сенатор. І, за версією чекістів, – небезпечний ворог радянської влади. Його звали Сергій Тимошенко.

У цьому подкасті ви дізнаєтеся про людину, яка вміла зникати з поля зору навіть тоді, коли за нею стежила вся радянська спецслужба.

Ця історія з архіву Служби зовнішньої розвідки України досі не згадувалася в жодних біографічних матеріалах, мемуарах та публікаціях.

Запис здійснено у студії Українсько-данського молодіжного дому (@theudyh_kyiv).

Син Івана Франка, співзасновник «Пласту», команданта летунського відділу Української Галицької армії та винахідник. Його життя – це історія боротьби за Україну й водночас постійного переслідування радянськими спецслужбами. У червні 1941-го він зник безвісти, а деталі його загибелі й досі залишаються нерозкритими.

У цьому подкасті ви дізнаєтеся про документальні факти з архіву Служби зовнішньої розвідки України, що проливають світло на драматичну долю Петра Франка.

Запис здійснено у студії Українсько-данського молодіжного дому (@theudyh_kyiv).

У брудній і кривавій роботі кдб чи не головним із завдань було недопущення єдності в середовищі українських емігрантських організації. Аби розсварити українців, скомпрометувати лідерів і зрештою домогтися знищення однієї або кількох організацій чи хоча б зменшення їхньої активності, проводили так звані активні заходи.

Про один із яскравих прикладів такої діяльності радянських спецслужб – спецоперацію «Кросворд», спрямовану проти різних течій ОУН – розповідають нові розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України.

У контексті протидії інформаційній війні росії проти України Служба зовнішньої розвідки України продовжує досліджувати розсекречені документи Галузевогодержавного архіву й виявляти щоразу нові брудні методи з арсеналу органів кдб срср, які вони застосовували проти української еміграції. З-поміж них – провокування неприязних почуттів, негативного ставлення та ворожості до емігрантів у країнах їх компактного проживання. Способи, якими це робилося, викликають обурення і відразу.

Про те, які заходи з компрометації українських емігрантських організацій перед органами влади і західнонімецькою громадськістю застосував кремль «з метою створення у них почуття невдоволення перебуванням цих організацій на територіїНімеччини» – черговий епізод «Подкастів розвідки».

За даними служби зовнішньої розвідки України, інформаційні операції рф мають системний і багатоешелонований характер, а дискредитація України і її діячів – незмінне і головне завдання. Тож перевагау цій боротьбі, і головна відповідь України має бути – присутність. «Там, де нас немає, з’являється кремль. Ми маємо бути першими, хто говорить, бо тиша – це простір, що заповнюється брехнею», – наголошують узовнішній розвідці України.

Розкриваючи все нові й нові засекречені архівнідокументи колишнього кдб, Служба зовнішньої розвідки України продовжує розповідати про досі невідомі брудні методи з арсеналу органів кдб, зокрема стосовнодіячів українського національно-визвольного руху.

Черговий епізод подкасту – про козацьке військо під проводом гетьмана Якова Бородавки-Нероди. Чи не вперше в історії українського війська він вдався до тактики використання численних розвідувальних загонів не лише для збирання інформації, а й для нав’язування турецько-татарським передовим загонам боїв. Це була не розвідка боєм, відома з давніх часів. Нова тактика застосовувалася для того, щоб дезорієнтувати ворога стосовно шляхів пересування своїх головних сил, збити ворога з курсу, змусити рухатися спустошеною територією, загальмувати його рух і цим дати змогу об’єднатися українсько-польсько-литовським військам для вирішальної битви.

Робота розвідника почасти полягає не лише у здобуванні потрібної інформації. Доволі часто доводиться свідомо передавати ворогові дезінформацію, аби виграти бій, аіноді – й змінити перебіг історії. Одним із перших таких розвідників був український національний герой Микита Ґалаґан. За дорученням Богдана Хмельницького він свідомо прийняв тортури та смерть, аби дезорієнтувати противника щодо кількості й розташування козацьких військ і завів вороже військо в хащі, що дало змогукозакам атакувати з вигідної для них позиції і врешті виграти бій.

Черговий епізод подкасту «Історії про розвідників» – про героїзм і відвагу, підступність та помсту ворогів не на полю бою...

Історії про розвідників: Камергер Яна Казимира

Чергова Історія про розвідників розповідає про Василя Верещаку, який з відчайдушного реєстрового козака став особистим камергером польського короля Яна Казимира. Український шляхтич брав безпосередню участь у таємних нарадах керівництва Речі Посполитої. Всю одержану надзвичайно важливу інформацію військово-політичного характеру конфіденційними каналами через кур`єрів він передавав Богдану Хмельницькому.

Героїзм і відданість, підступ і зрада – у новій історії для молодших прихильників роботи зовнішньої розвідки

Савур, Харциз… Ці імена для українців нині не просто слова. Вони стали символами боротьби і рідної української землі. Друга історія нового подкасту Служби зовнішньої розвідки України «Історії про розвідників» – «Сторожа на Савур-могилі» – про боротьбу, відданість та відвагу. А ще – про неймовірний колорит рідної мови й історії.

У споконвічній боротьбі українців проти загарбників військової доблесті, мужності та відваги було замало. Потребувалися проникливість, прозорливість, уміння вивідувати потаємні плани й наміри супротивників, вводити їх в оману, діяти на випередження. У різні часи таких людей називали вивідачами, лазутчиками,сторожовим людом, пластунами… Зараз їх називають розвідниками, а їхня робота овіяна ореолом таємничості, романтики і прихованого за сімома печатками. Для наймолодших своїх прихильників Служба зовнішньої розвідки України започатковує новий подкаст – «Історії про розвідників». Перша історія – «Через печенізький табір» – сягає найдавніших часів і розповідає про розвідника-оборонця Києва Маломира.

Вони потоваришували іще під час навчання у Стрийській гімназії. Разом входили до керівних ланок у Пласті й ОУН, мали близькі ідейні переконання та погляди на національно-визвольних рух, одночасно відбували ув’язнення в гітлерівському концтаборі Заксенхаузен, спільно розбудовували структуру ОУН революційної після Другої світової війни та були об’єктами оперативних розробок кдб. Тільки роль і місце у тих чекістських планах і заходах для кожного відводилися різні. Новий епізод подкасту Служби зовнішньої розвідки України «Розсекречена історія» – про Осипа Тюшку, одного з найближчих друзів і побратимів Степана Бандери.

Цікаві і неординарні особистості. Запеклі борці за Україну. Творці Української державності. Люті до її ворогів, і віддані українському народові.

Напередодні Дня зовнішньої розвідки архівні фонди СЗРУ розкривають нові засекречені сторінки боротьби за Україну. Чергова розповідь – про повстанського отамана й нелегала-розвідника Петра Філоненка, який за завданням Партизансько-повстанського штабу Державного центру УНР в екзилі на чолі з генерал-хорунжим Юрком Тютюнником неодноразово переходив зі своїм загоном польсько-совєтський кордон і громив у глибині окупованої України загони червоноармійців і чекістів.

Відносно нещодавно знайдена в Галузевому державному архіві Служби зовнішньої розвідки України розсекречена довідка «Про колишнього генерала Ліпка» врешті привела завзятців до Державного архіву у Чернігівській області. Віднайдена там слідча справа на «Бувалого» зі скупими анкетними даними, довідками та протоколами допиту на жаль не дає можливості відтворити весь життєвий шлях неординарної особистості та щирого українського патріота.

Петро Ліпко. Досвідчений офіцер царської армії, який став на службу молодій Українській Державі, генерал-хорунжий Армії УНР у найважчий період її історії, причетний до розбудови українського війська та розвідки зокрема. А у 1930 році – розстріляний чекістами … за лист максіму горькому.

Його життя було сповнене драматичних поворотів долі та загадок. У переписці з Центром він проходив як «Художник», за назвою оперативної справи на нього, і як «Ярема» – таким був його агентурний псевдонім. Офіційна, видима частина роботи з ним полягала у підтриманні звичайних зв’язків з радянським дипломатичним представництвом у Франції на основі виконання художніх замовлень. Невидима, прихована частина його діяльності полягала в наданні інформації про представників еміграції, які становили інтерес для радянської розвідки і з якими він періодично зустрічався у Франції та інших країнах. Розсекречені архівні документи Служби зовнішньої розвідки України розгортають лише деякі утаємничені сторінки життя художника Миколи Глущенка.

Архівні фонди Служби зовнішньої розвідки України містять чимало матеріалів про те, як у 1950–1960-х роках 20 століття органи мдб/кдб срср схиляли до співпраці та відмови від антирадянської діяльності українських діячів культури, науки, літератури в еміграції. Та не завжди їм це вдавалося. І тоді вони розробляли заходи з компрометації і навіть ліквідації цих людей.

Український поет, прозаїк, драматург, публіцист, журналіст, Голова Української національної ради Іван Багряний – був однією з таких постатей. Жодні «витончені» заходи кдб, як от примусовий «заклик» сина «покаятися» перед срср, припинити «ганебні наклепи на свою батьківщину», не змусили Багряного відмовитися від критики радянського ладу.

Його прізвище постійно фігурує в документах нквс/мдб/кдб срср, які стосуються основоположних моментів створення і діяльності Організації Українських Націоналістів. Він згадується як один із головних теоретиків та ідеологів українського націоналізму і боротьби за відновлення української незалежності. У листопаді 1927 року Дмитро Андрієвський був обраний до складу Проводу українських націоналістів та провів велику роботу задля скликання його Першого Конгресу. Розсекречені документи з Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України нині знаходять відповідь на запитання: чому Дмитро Андрієвський був таким небезпечним для кремлівської влади.

Служба зовнішньої розвідки України продовжує серію подкастів «Розсекречена історія», присвячену активним діячам української еміграції ХХ століття.

Друга оповідь – про Якова Макогона, засновника «Українського пресового бюро» в Лондоні, якого вважали американським, англійським чи якимось іншим шпигуном. У документах радянських спецслужб він значився як «український націоналістичний діяч, який перебуває на службі англійської розвідки «Інтеллідженс сервіс»».

Я. Макогін жертвував власні кошти на підтримку українського національно-визвольного руху і привернення міжнародної уваги до України, мав симпатиків у обох палатах Британського парламенту, співпрацював із політичними діячами світу та української еміграції: Євгеном Коновальцем, Євгеном Онацьким та керівником уряду УНР у екзилі Андрієм Лівицьким.

Служба зовнішньої розвідки України запускає серію подкастів, підготовлених на основі розсекречених матеріалів Галузевого державного архіву СЗРУ. Кожна розповідь – колись цілком таємна справа гпу, нквс, мдб та кдб. У кожній із них – історичні й пересічні події, факти, провалені чи успішні операції, долі людей і засоби, до яких вдавалися совєтські спецслужби заради головної мети – запобігти процесам українського державотворення. Перша історія – про засновника Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавця, дослідника давньої історії України та знавця півсотні мов Омеляна Пріцака, зламати якого кдб так і не змогла.